Imma weirdo...

Хочеш, я приготую тобі сніданок?
І кави з молоком

Ти був поряд. І, як не дивно, мені було тепло і затишно.
Ти поїхав. І в мене почали мерзнути ноги. Я почала шукати шкарпетки, але знайшла тільки одну. Одну шкарпетку в смужечку. Не залишалися нічого, як тільки натягнути її на одну змерзлу ногу, а другу підсунути під кота, і почати дивитися на 2 порожні чашки з кавовою гущею і нашими днями на дні...

чарівно...

Девушка, которая смотрела на звезды

Один студент недавно потерял покой. Поздно ночью он возвращался с подработки и увидел в окне одной квартиры девушку, которая смотрела на звезды. Она без конца глядела на сверкающие звезды в ночном небе.
Вначале мысли о ней не задерживались у него в голове. Но он видел ее снова и снова, и чувствовал, что она занимает всё больше места в его сердце. И вот однажды, не в силах держать свои чувства внутри, он решил признаться ей.
Он поднялся по лестнице, подошел к квартире девушки. Позвонил - ответа нет. Может, ее нет дома, подумал он. Повернул ручку двери - не заперто. Дверь открылась.
И тогда он всё понял. Он отдал свое сердце девушке, которая повесилась у окна.

Давным‑давно в маленькой и теплой восточной стране, где все очень древнее, жила Корица, и была она принцессой. Глаза Корицы походили на жемчуга, придававшие ей большую красоту, но, увы, означавшие, что она была слепа. Ее мир походил на цвета жемчугов: бледно‑белый и розовый, и мягко мерцающий.

И еще Корица не произносила ни единого слова.

Отец и мать девочки ‑ Раджа и Рани ‑ предлагали комнату в дворце, рощу деревьев манго, портрет старшей тетушки королевы Рани, выполненный в эмали на красном дереве и зеленого попугая, любому человеку, который смог бы сделать так, чтобы Корица заговорила.

А ви любите абрикосове варення?

Бо я його обожнюю...

Вирішила прослухати свій плейліст вконтакті.
Кожна пісня асоціюється в мене з якоюсь певною людиною...
Наприклад, ось ця - Ill Scarlett - Nothing Special з одним милим канадським хлопчиком, з яким я колись зустрічалася. А зараз він шукає будинок для себе і своє кобєти Матільди. І я  щиро за нього щаслива, насправді, просто мені раптово стало до болі сумно, що я можу вже цю людину ніколи не побачити.
 І скільки таких людей в моему житті... 

Voodoo girl


Her skin is white cloth,
and she's all sewn apart
and she has many colored pins
sticking out of her heart.

She has many different zombies
who are deeply in her trance.
She even has a zombie
who was originally from France.

But she knows she has a curse on her,
a curse she cannot win.
For if someone gets
too close to her,

the pins stick farther in.


 ( more )

je sius, tu es, il est
what the fuck, seriously, what the fuck, guys!!!!

Обманюю сама себе...
Не вистачає сміливості сказати і усвідомити правду
Навіщо? 

Здається, я наробила дурниць
або дурниці наробили мене 

 Цікаво, що перебуваючи в закоханому стані, (всі ознаки присутні: є сльозлива романтішна пісня, яка слухається піцот раз на день, є віршики про кохання, і грьобаний незвонячий телефон), абсолютно не звертаю увагу на ці чарівні гендерні стереотипи, про які прочитано до фіга і більше. 
Курво...


а ще в мене холодильнику самотній пакет молока з суїцидальними думками і 2 вівсяні пічєнькі-пєнсіонеркі. 
того що лінь йти купити щось їстівне і конкурентноспроможне тим пічєнькам і молоку
і ще маю Наполеонівські плани набанячитися під Oomph! та Muse
Думаєте, варто?

ти мої обрізані крила 
ти мій простуджений шарф Черняхівської
ти вночі стукаєш мені в серце
ти моя напівзгвалтована надія

тобі хочеться робити каву по ранкам
тобі треба куйовдити волосся
тобі має бути сумно без мене, 
але то я так наївно придумала

тебе вживати по три смски на день
тобою плакати, коли немає дощу
тебе читати, коли бібліотека закрита
тобою думати, бо ти хороший

Помітила, що перетворюю свій жж на емоціальну  помийку, куди нию про дефіцит однієї людини в моєму житті... Яке ж то паскудство, панове і панянки!

 

Сколько крика надо для шепота?
Сколько горечи - для печали?
Сколько надо позднего опыта,
Чтобы жизнь была как в начале?
Сколько, сколько всего, что хочется,
Когда хочется так немного.
Сколько надо иметь одиночества,
Чтобы не было так одиноко?
 

«Рутина не вбиває. З нею можна миритися, заключити певний дружній контракт та пити чай з вівсяним печивом по вечорам. Знищує відчуття безвихіддя та глухого кута. Це нагадує духоту розжареної, замкненої на сім кришталевих замків крихітної кімнати, в яку недотраханою феєю була запроторена людська свідомість. Знищує розуміння того, що ніяких змін в цьому житті не буде. Знищує…

Одна й та сама дорога в університет, одні й ті самі камінчики на дорозі… Здається, вночі хтось кладе їх на місця, які були відведені їм за планом. Одні й ті самі дерева, які не змінюються, бо їх законсервували в маринаді з вчорашніх огірків. Одні й ті самі будинки, які виросли з землі, наче ті мертві дерева. Одна й та сама ганчірка неба з сірими плямами хмар на ній. Одні й ті самі обличчя людей, які, здається, були зроблені з пластиліну 5-річною дитиною. Усе без змін, під великим скляним ковпаком.

А як хочеться змін… Хочеться вперіщити добрячого дзвінкого ляпаса своєму життю, закричати, покинути все, полетіти, дарма, що крила спалила свята савєцька інквізиція. Не втечеш, не сховаєшся…
Треба щось робити. Я мушу, це мій обв’язок…»


 

ГОЛУБОЙ ШАРИК

Девочка плачет: шарик улетел.
Ее утешают, а шарик летит.

Девушка плачет: жениха все нет.
Ее утешают, а шарик летит.

Женщина плачет: муж ушел к другой.
Ее утешают, а шарик летит.

Плачет старушка: мало пожила...
А шарик вернулся, а он голубой.


Избранное. Стихотворения.
"Московский Рабочий", 1989
 

it was not enough to see the stars
eventually we felt we had to own them 


*stillhateu*